Ще три роки пізніше, в 1749 р., Юрій Щербацький виставив свою історичну трагікомедію «Патріарх Фотій», і суспільства доби рококо вона не зворушила. Це був останній виступ українського театру з поважним псевдокласичним твором. Одним словом, доба рококо хотіла легкого жанру, веселості, пасторалі, й важкапсевдокласична напіврелігійна драма була не на часі, а тому 1749 року з твором Щербацького скінчила своє життя. В добу барокко головним огнищем українського театру була Київська академія, що в XVII ст. Відділення українського театру від московського дуже дорого йому обійшлося.

Але найважливіші складові – режисерська та акторська творчість. Українське театральне мистецтво зародилось ще в далекі часи княжої Русі. Хоча, можливо, і набагато раніше, тому що перші відомості про скоморохів (мандрівних співців-акторів) зустрічаються ще в VI-X століттях.

Котляревського «Наталка Полтавка» «Товариством українських артистів під орудою М. Кро­пивницького» (саме так зазначено на одній зі старовинних листівок серії «Українські типи», присвячених театру, видрукуваних у видавництві Гранберга в Стокгольмі). На листівці зазначено 1885 рік. Досі у кіровоградських музейних архівах зустрічалися фотознімки із цієї вистави із чотирма-п’ятьма дійовими особами. Серед кріпацьких театрів найкращими вважались театри вельмож Шереметьєвих. В парадній резиденції Шереметьєвих — садибі Кусково, функціонувало три різні театри, один із яких — просто неба. Акторів набирали із здібних селян.

Відомо, що найбільших розвиток мистецтво скоморохів набуло на Правобережній Україні і в Галичині. Не випадково багато топонімів саме на цій частині українських земель пов’язано зі словом “скоморох”. Це і річка з цією назвою в Києві, і села Скоморохи, Старі Скоморохи, Скоморошки, Скомороше та інші в Черкаській, Житомирській, Вінницькій, Тернопільській, Івано-Франківській та Львівській областях. Початок театру можна пов’язувати не з обрядом і не з будь-якою грою взагалі, а тільки з драматичною грою в якій наявне образно-художнє відтворення діяльності людини, стосунків між людьми. Коли і де зародився вертеп? Корені вертепу сягають глибини віків і губляться ще десь у Стародавній Греції. Про грецький театр ми маємо документальні дані, які зафіксовані в працях Ксенофонта та Арістотеля, зокрема зазначено, що в III ст.

Програма творчого конкурсу розроблена відповідно до вимог, які висуваються щодо навчання за освітнім ступенем бакалавра зі спеціальності «Сценічне мистецтво». Програма відповідає функціям, для виконання яких має бути підготовлений бакалавр з означеної спеціальності. — духовні драми на біблійні сюжети. Так, у цей час на Волині або Галичині було створено «Слово о збуренню (зруйнуванню) пекла».

Містерії виконувалися на майданах міст і містечок мандрівними акторами у дні церковних свят. Між діями містерії, а згодом шкільної драми розігрувалися інтермедії. У цих комедійних сценках із побутового життя значне місце посідала імпровізація, тобто виконання без попередньої підготовки. Карпенко-Карий створює аматорський театральний гурток в Єлисаветграді, який мав назву “Артистичне товариство”.

Прокоповича (присвячена І. Мазепі). Завдяки існуючим різноманіттям видів і жанрів театрального мистецтва людина йде в театр і по-справжньому відкриває для себе його — ставати відданим глядачем. Театр завжди постає перед нами яскравим, проникливим, глибоким і захоплюючим, за це ми його і любимо. Діячі “Молодого театру” створюють у Києві творче мистецьке об’єднання — модерний український театр “Березіль”, що існував до 1926 р. Очолює цей театр Лесь Курбас, видатний режисер-реформатор українського театру. Ніде так не виявлялися ці свіжі настрої, як у літературі.

У весняній обрядовості українців виділяється цикл хороводів (танків) та ігор, який представляє окремий тип народно-драматичної творчості. Цей тип репрезентований передусім тими звичаєво-обрядовими піснями та іграми, які на Наддніпрянщині, Поділлі і Волині мають назву веснянки, а в Галичині — гаївки чи гагілки. В Західній Україні, на Волині, існував кріпацький театр в селі Романові, де ставили оперні вистави. читать Комедійні сцени, іноді імпровізовані, скоморохи розігрували на майданах, посеред вулиць, на ярмарках просто неба, користуючись звичайними ширмами, за якими вони переодягалися, накладали на обличчя маски і гримувалися. У американських племен широко використовувалися маски та розпис на обличчі. Найчастіше це було пов’язано з магічними ритуалами. Збереглася сцена театру кінця 18 століття в Останкіно.