Воно вказує на суттєву відмінність людини від природних істот. Однак, поняття «людина» не пояснює, чому люди є різними і в чому вони є різними. Щоб схарактеризувати людські особливості, використовують поняття «індивід» та «особистість». Людська ментальність можлива лише в єдності з людською тілесністю. Поняття «тілесність людини» дуже близьке до поняття «тіло людини» – природного об’єкту, що характеризується відповідною біологічною організацією. Однак, в дослідженнях останнього часу наголошується, що означені поняття не збігаються.
Серед них екзистенціалізм, фрейдизм, неофрейдизм та ін. Постала спеціальна галузь філософського знання, яка займається вивченням людини – філософська антропологія. Її засновником є німецький філософ Макс Шелер, подальший розвиток здійснили Г.Плеснер, А.Гелен та ін.. М.Шелер розробив ґрунтовну програму філософського пізнання людини.
Розширення меж людської діяльності, ріст її ролі в організації біосфери усієї планети якісно підносить значущість науки й освіти. Наука, досліджуючи системну організованість біосфери, має визначити перспективні шляхи і засоби формування ноосфери; освіта ж – сформувати відповідний світогляд людей. Завдання освіти є особливо складним, оскільки потребує не лише подолання застарілих стереотипів у свідомості людей, а й формування нової системи світоглядних цінностей і орієнтацій, що передбачає високу відповідальність за збереження життя, у тому числі й людського, на планеті. Одним із перших дослідників, який у своїх працях змістовно осмислив проблеми циклічного спрямування історії, а також https://provisorclub.com/fonts/inc/caesars-vunuzghdena-rasstatsya-s-tremya-kazino.html співвідношення єдності і різноманітності в історичному процесі, був італійський філософ, історик і юрист Джамбатісто Віко. Він є одним із засновників філософії історії та психології народів, основоположником історичного підходу до розуміння розвитку суспільства. На його думку, природа нації змінюється відповідно з змінами певних фундаментальних понять, перш всього понять істини і справедливості, причому форми держави відповідають природі керованих націй. Виходячи з цих положень, Віко створює свою теорію «ідеальної вічної історії», вчення про закономірний процес культурного, соціального і політичного розвитку і занепаду, який відбувається за певних обставин у житті кожної нації.
Причому вона не обмежується суто функцією створення людиною предметного світу з метою забезпечення необхідних умов існування. Вона передбачає діяльність людини, що переслідує власні цілі. Отже, праця як цілеспрямована діяльність людини є також процесом становлення людини як особистості, як соціальної істоти, а не лише як біологічного організму. Цей процес завдячує саме праці, яка може здійснюватися лише на основі соціальних зв’язків.
Або вважають, що він полягає в постійному відтворенні, підтриманні їхнього способу буття. Навпаки, якщо людина почувається нещасливою, нереалізованою, не досягає намічених цілей, потрапила в біду, вона зазвичай розгублена, зневірена і може задавати собі питання про сенс власного життя, про взагалі сенс життя. Пошук позитивної відповіді про існування такого сенсу підтримує життєві сили людини, дозволяє їй дивитися в майбутнє більш оптимістично. Хоча і відповідь про те, що саме життя є самоцінним, як наголошував видатний гуманіст А.Швейцер, може надати людині сил в складних життєвих обставинах. Розуміння смислу життя як створеного людською діяльністю ґрунтується на впевненості, що лише людина може надавати сенс речам та процесам.
Слово «цивілізація» походить від латинського слова civilis, яке означає в перекладі на українську мову – цивільний, державний. Свідомість (пізнання, інтелект, духовний зміст людської діяльності). І зараз ми є свідками, що філософія Кременя була обґрунтованою і прогностичною, дії з реформування освітньої галузі – своєчасними й ефективними, оскільки результат – це гідна відсіч і перемога над віковічним ворогом українців і України у війні. Для науковців, викладачів вищих навчальних закладів, а також аспірантів і студентів гуманітарних факультетів. Туризм в сучасних реаліях українського соціуму розглядати як одну із найбільш ефективних форм трансляції досвіду, культури та знання людства. Осмислити основні світоглядно-методологічні запити до якісно нової, інноваційної моделі розвитку української освіти у ХХІ ст., можливі перспективні шляхи та дійові засоби її розробки.
Спосіб виробництва – це спосіб створення матеріальних благ (засобів виробництва і засобів існування), необхідних для життя та розвитку суспільства. Спосіб виробництва містить у собі продуктивні сили та виробничі відносини. Продуктивні сили виражають відношення виробництва до природи і складаються із знарядь і засобів виробництва та людей, які його обслуговують, а також знань досвіду та науки, які вони використовують.